ІСТОРІЯ

.

	Історія

Стислий курс історії Молодіжного театру

Нет, не оплакивать былое -
В нем силу надобно искать.
Уордсворт

Народження     Будь-яка історія не виникає на порожньому місці. Обов'язково для створення чого-небудь мають скластися певні умови. Саме так для створення Молодіжного театру склалися відповідні обставини, наслідком яких стало виникнення спочатку Молодіжної сцени, а потім і театру.
     Але що ж було спочатку? І які саме умови склалися для створення у 1985 році надзвичайного на той час явища – Молодіжна сцена?
     По-перше, у місті існував, але не мав власного приміщення театр ляльок, в якому з'явився в 1982 році молодий режисер Геннадій Касьянов, що надав нове дихання лялькам. По-друге, протягом 1982-1984 років до театру прийшли молоді актори, більшість з яких щойно закінчила Дніпропетровське театральне училище. Геннадій Касьянов, як безперечний лідер і талановитий режисер, згуртував навколо себе молодь. Це, так би мовити, умови місцевого значення. Була й ще одна, загальносоюзна. Пам'ятаєте театральний бум початку 80-х? В країні, що стомилася від тотальної брехні, театр був не тільки місцем інтелігентської тусовки - джерелом істини. Спрагу публіка тамувала у напівлегально-підвальних студіях. З приходом Горбачова з'явилась можливість легалізації подібних утворень. Так що не те дивно, що дитина народилася, дивно, що вона виявилася життєспроможною.
     У нашому конкретному випадку було так.
     Наближалася 40-а річниця Перемоги у Великій Вітчизняній війні. До цієї дати Геннадій Касьянов написав інсценівку двох творів Бориса Васильєва «А зори здесь тихие…» та «В списках не значился». Так без відриву від основної - лялькової - праці з'явилися «11 сторінок воєнної прози», жанр яких був визначений як «опыт прочтения прозы на сцене». 1 травня 1985 року зіграли виставу перед курсантами Чернігівського вищого воєнного авіаційного училища льотчиків. Нині ця дата офіційно вважається Днем народження театру. Потім ще «11 сторінок…» грали у шпиталі, ПТУ, бібліотеці ім. Короленка... В місті заговорили про новий театр.
     Але хіба хто-небудь міг передбачити, що зовсім скоро ці молоді дівчата та хлопці разом з Г. Касьяновим стануть відомі своєю виставою майже на всій величезній території Радянського Союзу?

Дитинство     В жовтні 1985 року проходив 2-й республіканський конкурс самостійних робіт молодих акторів, режисерів та сценографів. До Чернігова для відбору учасників приїхали відомі київські критики С. Васильєв и В. Фіалко. Дивились «11 сторінок…» вдень у репетиційному приміщенні театру ім. Шевченка. Сподобалось. І театр отримав запрошення взяти участь у конкурсі, що проходив в Одесі.
     Нікому не відомі молоді актори, режисер Г. Касьянов та директор театру Л. Табурянська страшенно хвилювалися. Написи на афіші були переплутані: замість Чернігова – Чернівці, замість «11 сторінок…» - «11 хвилин…». До того ж невідомо, чи прийде взагалі хтось дивитися виставу. Дивно, жодного порожнього місця в залі не було. Очолював журі відомий актор Микола Рушковський, серед членів – поважні київські та московські критики, наприклад Інна Соловйова й Борис Поюровський.
     Г. Касьянов сьогодні каже, що вистава в Одесі була не з кращих: величезне хвилювання, навіть до божевілля. Але молодість та незвичайна енергія, що розповсюджувалися залою, зробили свою справу. Чернігівський колектив став Лауреатом і посів перше місце (24 жовтня 1985 року).
     Це було щось неймовірне! Геннадій Касьянов, Любов Веселова, Юлія Матросова, Тетяна Салдецька, Мирослава Витриховська, Тетяна Тушич, Володимир Банюк, Олександр Максяков, Олег Шпак та Алла Дадашьянц відразу «проснулись знаменитыми». Про Молодіжну сцену почали писати газети. Запрошували грати в Києві та Москві.
     Київ зустрічав надзвичайно. Багаторазово грали у Будинку актора. Голова театральної спілки народна артистка СРСР Ольга Кусенко зі сльозами в очах від почуттів, що її сповнювали, благословила Молодіжну сцену на творче життя.
     Особливо запам'яталися гастролі в Москві у Центральному будинку працівників мистецтв, що відбулися 3 квітня 1986 року. Приймали не так шалено, як у Києві, але присутність саме на цій виставі секретаря Чернігівського обкому партії з питань ідеології В. М. Половця вирішила долю майбутнього театру. Чи він сам побачив, чи нашепотіли критики, але, коли колектив повернувся у Чернігів, питання з будівлею для лялькового театру, який досі мандрував різноманітними сценічними майданчиками міста, було вирішене майже миттєво.
     Одразу після незвичайного успіху «11 сторінок…» Молодіжна сцена здійснила ще одну постановку - виставу «Завтра була війна» за Борисом Васильєвим. Художником цієї вистави був киянин Сергій Сосновський. Саме він придумав ті славнозвісні ширми, які відіграють важливу роль у виставі. Через деякий час Сергій загинув, а його мати - Майя Іллівна - турбувалася про долю кожної наступної постановки Молодіжної сцени і стала для акторів справжньою хрещеною матір'ю . Микола Рушковський, той самий, що в Одесі вирішив долю молодого колективу, набув почесного звання хрещеного батька. І Майя Іллівна, і Микола Миколайович до сьогодні піклуються про театр та щиро радіють кожному його успіху.
     Після вистави «Завтра була війна» Геннадій Касьянов звернувся до твору Андрія Платонова «Ювенільне море». До речі, саме з цієї роботи почався тісний творчий контакт режисера з талановитим музикантом Юрієм Кравчуком, який написав до вистави оригінальну музику. Потім Ю.Кравчук робитиме музичне рішення багатьох вистав театру.
     Прем'єра «Ювенільного моря» виявилась також вдалою. Молодому колективу взагалі фортунило. Мабуть тому, що вони не боялися ризикувати. Вони були молоді, з досконалим літературним та сценічним смаком. Їх очі сяяли, а енергія розповсюджувалася на глядачів, кількість яких залежала лише від масштабів того приміщення, яке вдавалося «вибити» на показ вистави, бо Молодіжна сцена, як і ляльковий театр, ще не маючи власного приміщення, мандрувала по місту..
     У 1987 році зусиллями Є.О.Федоренко, В.М.Половця, М.Д.Вереса було остаточно вирішено питання про приміщення для театру, який містив у собі Молодіжну сцену та лялькову трупу, за адресою вул. Родімцева,4. Всі працівники разом з будівельниками приводили будинок у належний стан.

Отроцтво     1 жовтня 1988 року новий театр, який було названо Театром для дітей та молоді, відкрив театральний сезон виставою «Кар'єр» за В.Биковим. Потім, майже одразу, з'явився філатівський «Федот-стрілець...»
     Вистави Молодіжної сцени виникали одна за одною: «Старший син», «Казка про Моніку»…
     На вистави театру майже неможливо було придбати квитки. Глядачі займали чергу з четвертої години ранку. Всі бажаючі не могли вміститися у маленькій залі.
     У 1988 році театр започаткував фестиваль Грудневі театральні вечори.
     Весною 1989 року Геннадій Сергійович вирішив запросити на постановку кого-небудь з київських режисерів. Йому запропонували режисера театру оперети Олену Негреску, яка цілком успішно здійснила постановку вистави «Реггеді Енн» за п'єсою У.Гібсона. Ця музична казка для дітей та дорослих одразу полюбилася глядачеві і близько десяти років залишалася однією з найзначніших у репертуарі.
     Через деякий час Олена Негреску знову приїхала і створила ще одну музичну виставу - «Зачароване коло» за творами М. Гоголя.
     Наступним режисером, котрого театр запросив на постановку, був кримчанин Борис Мартинов. З успіхом грали потім у театрі його «Скляний звіринець» за п’єсою Т. Уільямса (1991). З часом Б. Мартинов поставить у театрі ще дві вистави «Одруження» М. Гоголя (1996) і «Трамвай «Бажання» Т. Уільямса (1997).
     За шість років роботи в театрі Андрія Бакірова (з 1989 року) він зіграв чимало ролей (майже всі головні) і створив низку вистав: «Паперовий патефон», «Служниці», «Наш Декамерон». Найвдалішою його роботою була «Дванадцята ніч» В. Шекспіра.
    1994 рік приніс перше почесне звання. Володимир Банюк став заслуженим артистом України.

Театр-вдома      У 1994 році народився Театр-вдома. Це своєрідна форма принесення культури не у маси, а особисто в кожний дім. Упродовж шести років зіграно чимало вистав на різноплановому літературному матеріалі (остання вистава Театру-вдома, а це було «Запрошення на страту» за В. Набоковим, відбулася 17 червня 2000 року). За цей час театр побував з виставами не тільки в чернігівських оселях, але й в квартирах киян, москвичів, тольяттинців.
     Працювати у Театрі-вдома не може будь-який актор, бо це своєрідний жанр, що стоїть поміж театром та серйозною літературою. У Театрі-вдома творчо співпрацювали дві людини: ініціатор та організатор цієї нестандартної форми Геннадій Касьянов і Євген Лебедєв. Вони здатні були створити у домі атмосферу справжньої вистави і заглибити слухача у геніальні літературні тексти.
     Після того, як Театр-вдома припинив свою діяльність (нестримний лет часу!), Євген Лебедєв самостійно створив цілу низку вистав, які представляв у навчальних закладах міста.

Юність     У 1996 році в театрі відбулася серйозна реорганізація. Лялькова трупа відокремилась від драматичної, а фактично розділилися два самостійних театри, які досі існували під єдиним дахом.
     Директор театру Ю. Кравчук, який обійняв цю посаду в 1989 році, довго клопотав про відокремлення, яке нарешті відбулося. Саме з цього часу театр офіційно має назву Молодіжний.
     За ці роки з Молодіжним театром працювали різні сценографи: Сергій Сосновський, про якого тут вже згадувалося, Олександр Симоненко («Цинкові хлопчики», «Озирнися у гніві», «Реггеді Енн»), Міла Лазарева («Лоліта», «Трактирниця»).
     Іздрик плідно співпрацював з театром не лише як художник («Над прірвою у житі», проект альманаху «Шедевра»), але й зробив переклад та створив інсценівку вистави «Цвіркун на запічку».
     Надтісна творча співпраця єднає театр та київську художницю Людмилу Ковальчук, яка є художником-постановником більшості вистав театру:    «Цвіркун на запічку», «Дванадцята ніч», «Одруження», «Вишневий сад», «Смерть Тарєлкіна», «Гамлет», «Ревізор», «Дон Кіхот», «Мій бідний Марате» та ін.
     У перші роки свого існування театр часто виїздив на гастролі до інших міст України, Білорусі та Росії. Неодноразово подорожували до Києва з «Ювенільним морем», «Лолітою», «Дванадцятою ніччю», «Оркестром», «Над прірвою у житі», «Графинею і Жаном». Брали участь у театральних фестивалях.
     Початок третього тисячоліття відзначився у театрі деякими адміністративними змінами. Директором-художнім керівником театру став Геннадій Касьянов. У 2002 році відбулася ще одна досить знаменна подія: звання заслуженої артистки України отримала актриса Любов Веселова, а звання «заслужений діяч мистецтв України» - Геннадій Касьянов. Найбільш значними постановками цього часу стали «Дон Кіхот» М.Булгакова (2000 р.), вистави режисера Олексія Янковського «Ромео та Джульєтта» Клима (2002 р.) та «Анна Карєніна» (версія роману Толстого) Клима (2003 р.), «Овід (Прощай Арлекіне…)» Е.-Л. Войнич (2003 р.), «Нора. Ляльковий дім» (2004 р.). Ці роки були цікаві й творчою співпрацею театру з колективами філармонійного центру. Спільно з ансамблем пісні і танцю «Сіверські клейноди» (художній керівник і головний диригент Сергій Вовк) була здійснена постановка різдвяного проекту «Вертеп» (2002 р.). Спільні проекти з симфонічним оркестром «Філармонія» (художній керівник і головний диригент заслужений діяч мистецтв України М.Сукач) «Бал Маргарити» за М.Булгаковим (2001 р.), «Пер Гюнт» Г.Ібсена (2001 р.), «Наш Пушкін» (2002 р.) захопили театр і, сподіваємось, глядача. В рамках «МайАрт» (майстерня акторів) найбільш значущими стали проекти: «Подорож з Онєгіним» (2002-2003 рр.) - пушкінський роман повністю було прочитано актором Романом Покровським в історичних місцях Чернігівщини (Ніжин, Батурин, Любеч, Остер та ін.), «Качанівський лев» - цикл вечорів у національному заповіднику «Качанівка» (2002-2003 рр.), «Черевики на товстій підошві» П.Гладиліна (2003 р.) та «Зачарована Десна» О.Довженка (2004 р.) у постановці артиста О.Биша. І, нарешті, головна подія останніх сезонів – поява в театрі молодих акторів-студійців (Р.Остапко, Євг.Сидоренко, І.Атрощенко, О.Щукін, К.Широкорад). Напередодні 20-річчя театру відбувся їх справжній дебют у виставі «Мій бідний Марате» О.Арбузова (2005 р.) та проекті «Зачарована Десна» О.Довженка. До 20-річчя відкрито театральний Музей (2004 р.) та видано книгу «Антология. Собрание цветов» (2004 р.).

Наступні п’ять років від двадцятиріччя до чвертьвікового ювілею, здається, пролетіли, як єдина мить. Коли невпинно працюєш, то і час спливає швидше. Тож за цю п’ятирічку 2005-2010рр. в театрі було створено понад двадцять вистав, не враховуючи разових проектів, перформенсів, бенефісів тощо. Студійці Руслана Остапко, Євгеній Сидоренко, Інна Атрощенко, Олексій Щевельов перетворилися на справжніх артистів зі своїм гідним акторським репертуаром.

Щодо прем’єр цього періоду, треба сказати, що більшість з них була досить вдалою. По-перше, це “Іванов”(2005р.), який подарував глядачу і акторам зустріч з драматургією Чехова та низку цікавих, майстерно виконаних акторських робіт. Вистава “Гарольд і Мод”(2006р.) стала бенефісною для Юлії Матросової та практично першою великою роботою молодого актора Олександра Щукіна. Вистави “Пригоди Петрика святкової ночі”(2006р.), “Гра в кота-мишку”(2007р.), “Пригода ведмедиків панда”(2007р.), “Валентин і Валентина”(2008р.), “Шельменко-денщик”(2008р.), “Три товариші”(2009р.) в постановці Геннадія Касьянова посіли гідне місце не лише в репертуарі, але й історії театру.

Олексій Янковський, режисер з Санкт-Петербургу, який плідно працював з театром і до цього (“Ромео і Джульєтта”, “Анна Кареніна”) відкрив ХХІІ театральний сезон виставою “Отелло” Кліма за мотивами Шекспіра(2006р.), але за різних обставин вистава не протрималася в репертуарі, хоч була яскравою та викликала неабиякий інтерес і у самих виконавців та у глядача. Пройшло декілька років і уже ХХV сезон театр відкрив виставою за п’єсою Григорія Горіна “Поминальна молитва”(2009р.) знов-таки у постановці Олексія Янковського з неповторним Володимиром Банюком в ролі Тев'є Молочника.

Київський режисер Ігор Тихомиров іпотував глядача виставою “Механічний апельсин” у 2007 році і знову повернувся, запропонувавши театру твір Е.Хемінгуея “Фієста”(2010р).

У рідні стіни повернувся й Андрій Бакіров, створивши на сцені театру у 2008 році виставу “ART” Ясміни Реза.

Починаючи з 2008 року в театрі знову активно запрацювала Майстерня актора “МайАрт”. Моновиставу за Л.Андреєвим “Іуда Іскаріот” створив в художньому просторі музею В.Банюк. Вистава виявилася вдалою і театр запропонував грати її на своїй сцені. Пісенна вистава Юлії Матросової за участю багатьох артистів театру, що створювалася самостійно, впродож двох років дарувала святковий настій у театрі-кафе. Ну а березень 2010 року здивував театр і глядача цілою низкою самостійних акторських робіт: моновистава Тетяни Салдецької “Аглая” Кліма, вистава з Романом Покровським в головній ролі “Падіння” за А.Камю, вистава-дивертисмент Любові Веселової та Олексія Биша за п’єсою Даріо Фо “Подружні варіації”, моновистава Юлії Матросової “Українське альфреско” за лірикою Ліни Костенко.

Взагалі ХХV ювілейний сезон для театру видався нелегким, але в історії залишаються не емоції, а факти. До 25-річчя театру Геннадій Касьянов поставив “Чайку”(2010р). Знову Чехов.

Сьогодні Молодіжний театр міцно стоїть на ногах, має свою власну естетику, традиції, чудовий репертуар, котрому може позаздрити будь-який театральний колектив (як кажуть, «от Москвы до самых до окраин…»). А головне – Молодіжний сповнений творчих планів, отже більша частина його історії попереду...

Алла Пушкіна

Репертуар
1985-2010

1985 рік

«11 СТОРІНОК ВОЄННОЇ ПРОЗИ» Б.Васильєва

1986 рік

«ЗАВТРА БУЛА ВІЙНА» Б.Васильєва
«НЕОПАЛИМА КУПИНА» Б.Васильєва

1987 рік

«ЮВЕНІЛЬНЕ МОРЕ» А.Платонова
«АВДІЙ» Ч.Айтматова

1988 рік

«ДОРОГА ОЛЕНА СЕРГІЇВНА» Л.Разумовскої
«КАР'ЄР» В. Бикова
«ПРО ФЕДОТА-СТРІЛЬЦЯ, УДАЛОГО МОЛОДЦЯ» Л.Філатова
«СТАРШИЙ СИН» А.Вампілова

1989 рік

«КАЗКА ПРО МОНІКУ» С.Шальтяніса, Л. Яцинявічуса
«ДАЙ МЕНІ ПРИТУЛОК (ПРИЩУЧИВ)» Б.Кіффа
«РЕГГЕДІ ЕНН» У.Гібсона
«БІЛА ЛІЛІЯ» Я.Яроша

1990 рік

«ОЗИРНИСЬ У ГНІВІ» Дж. Осборна
«ДУША МОЯ БОЛИТЬ» М.Коцюбинського
«ЦИНКОВІ ХЛОПЧИКИ» С.Алексієвич
«ПАПЕРОВИЙ ПАТЕФОН» А.Червинського

1991 рік

«ІОХИМ ЛИС - ДЕТЕКТИВ З ДИПЛОМОМ» И.Фьєля
«ЗАЧАРОВАНЕ КОЛО» М.Гоголя
«СКЛЯНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ» Т.Уільямса

1992 рік

«ТРАКТИРНИЦЯ» К.Гольдоні
«БАЛ МАРГАРИТИ» М.Булгакова
«ЛОЛІТА» Е.Олбі

«МАЮ ЧЕСТЬ ДОПОВІСТИ (ШЕВЧЕНКО,

ХТО ВІН?)»

«КВИТОК НА «КАЗБЕК » художній проект на Десні
«НАШ ДЕКАМЕРОН» Е.Радзінського

1993 рік

«ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ» М.Старицького
«ТРИ СЕСТРИ» А.П.Чехова
«ТРАГІЧНА ІСТОРІЯ ТАРАСА БУЛЬБИ ТА ДВОХ ЙОГО СИНІВ» М.Гоголя
«ЦВІРКУН НА ЗАПІЧКУ» Ч.Діккенса
«СЛУЖНИЦІ» Ж.Жене

1994 рік

Театр-кафе «СЦЕНИ З ІТАЛІЙСЬКОГО ЖИТТЯ» А.Нікколаї
«ЖИТІЄ ПАНІКОВСЬКОГО» І.Ільфа, Є.Петрова
«ДВАНАДЦЯТА НІЧ» В.Шекспіра
«НАД ПРІРВОЮ В ЖИТІ» Дж.Селінджера

1995 рік

«КАМІННИЙ ГОСПОДАР» Л.Українки
«ТАТУЙОВАНА ТРОЯНДА» Т.Уільямса
«МУЗИКА ДРУГА» М.Дюрас

1996 рік

«ОДРУЖЕННЯ» М.Гоголя
«МАРНА ОБЕРЕЖНІСТЬ, АБО СЕВІЛЬСЬКИЙ ЦИЛЮРИК» П.Бомарше
«НЕЙМОВІРНИЙ ІЛЮЗІОН ЕРНІ» А.Ейкборна
Театр-кафе «ОРКЕСТР» Ж.Ануя

1997 рік

«ТРАМВАЙ “БАЖАННЯ”» Т.Уільямса

«МАЛЕНЬКИЙ ПАПА» В.Драгунського, А.Раскіна
«ВИШНЕВИЙ САД» А.П.Чехова
«СМЕРТЬ ТАРЄЛКІНА» А.В.Сухово-Кобиліна

1998 рік

«ГРАФИНЯ І ЖАН» А.Стріндберга
«ГАМЛЕТ» В.Шекспіра

1999 рік

«ЛЮБОВ ДО ТРЬОХ АПЕЛЬСИНІВ» Л.Філатова
«НЕОБДУМАНІ ДОТОРКИ» спільний проект з історичним музеєм
«РЕВІЗОР» М.Гоголя
«ДУЕНЬЯ» Р.-Б.Шерідана
«ДИВНИЙ СВІТ ТЕАТРУ» М.Мітуа

2000 рік

«ДЕКАМЕРОН 1/20» Дж.Боккаччо
«УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ» І.Франка
«АМЕРИКАНСЬКА КОМЕДІЯ» за оповіданнями О'Генрі
«ДОН КІХОТ» М.Булгакова

2001 рік

«МЕТРО»
«ФІНІТА» А.Дьяченка
«ТАРТЮФ» Ж.-Б.Мольєра
«ПЕР ГЮНТ» Ібсена-Гріга спільний проект з симфонічним оркестром «Філармонія»

2002 рік

ВЕРТЕП
«КАФЕPIAF»
«РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА» Кліма

«ПОДОРОЖ З ОНЄГІНИМ» спільний проект з історичним музеєм
«МЕДЕЯ» Еврипіда
«НАШ ПУШКІН» («МОЦАРТ І САЛЬЄРІ» Пушкін/Моцарт, «ЗАМЕТІЛЬ» Пушкін/Свиридов) спільний проект з симфонічним оркестром «Філармонія»
«МАУГЛІ» Г. Ісаян

2003 рік